AD666

частина 1

Того дня була безхмарна та тиха погода. Ми з хлопцями сиділи поруч з вогнем, очікуючи повного потемніння, щоб провести радіо експедицію. Минала 10:49 ночі. Це було літо. Роман, порпаючись в своєму ранцю спитав:

• - То ви хлопці чули про ім’я AD666, та про його нечисту силу?
• - Так, так… – закивали хлопці головами, широко розкривши очі.

Я не кивав головою, бо не чув такого імені.

-      Я не чув. – сказав я.

Усі завмерли. Роман припинив порпатись у своєму ранцю. Навколо нашого привалу запанувала мертва тиша.

• - Ти справді не чув про це ім’я? – спитав Роман.
• - Ні, не чув. – відповів я.
• - Ну, тоді слухай уважно:

«Не так й давно це було, декілька тижнів тому. Значить, був один собі чоловік по імені Вадим. Він був радіоаматором. Мав років 25. З самого дитинства займався цим. Віддавав перевагу радіо рибалці. Часто шукав щось дивне на різних діапазонах. То фони різні, то глушилки, то інших радіоаматорів. Добре він розбирався в фонах, ой добре… Знав що який фон дає. Він також, як і ми любив радіо експедиції. Мав він навіть валізу, в якій було все необхідне для прийому та передачі радіосигналу. Дехто навіть стверджує, що Вадим мав ртутну антену. Але, я не знаю чи це правда. Жив він окремо від батьків. Не мав аж таких й близьких друзів. Рідко з ким контактував. Казали, навіть, що він був дуже дивним, що він був із психічними відхиленнями. Та ось одного разу Вадим домовився із одним юним радіоаматором по імені Тарас про зустріч. Тарас був єдиним досить близьким другом Вадима. Вони мали зустрітись у Вадима. Коли Тарас прийшов до Вадима, то побачив, що там нікого немає. Тарас пішов у сарай, де Вадим часто сидів, займався радіоаматорством. В сараї також не було Вадима. Але й не було його валізи для радіо експедицій. Тарас розповів усім своїм близьким, та близьким Вадима, що Вадим кудись зник. Почалися роздуми. Різні думки були. Хтось казав, що Вадима викрали та вбили, за те, що він був розумним та досвідченим радіоаматором, відповідно він багато знав про глушилки, рації державних служб (міліція, пожежна, швидка, різні аварійні служби, аеропорти…), і тому його могли вбити. Тарас не знав що й думати. Пройшло декілька днів. Тарас зібрав собі новий радіоприймач із телеграфним гетеродином, і прокручував усі діапазони в пошуках телеграфів. Минала 12:00 ночі. Тарас помаленьку добрався до частоти 66.0 МГц. Ще трошки покрутивши вперед дійшов до 66.6 МГц. Раптом, Тарас завмер. Його руки затремтіли від страху. На цій частоті декілька секунд було тихо. .а після тиші чути, що хтось сміється. Причому, трансляція ведеться із транслятора, який не має мікрофону. Трансляція ведеться так само, як і телеграф. Голос сміху нагадував Тарасу голос Вадима. Через декілька секунд сміх припинився, а фон зник. Тарас уважно поглянув на частоту і переконався, що це 66.6 МГц. «Якщо забрати крапку, то це буде 666, а 666 – це диявольське число…» – подумав Тарас. Наступної ночі о цій ж самій годині знову був цей ж самий сміх. Але сміх був трошки іншим. Зовсім трошки. Тарас вирішив розібратись в цьому. Він мав знайомих, які володіли пристроєм для пілінгу. Він попросив їх прийти до нього о 11:45 ночі. Вони прийшли. Розклали, налаштували та підімкнули всю апаратуру, і чекали 12:00. Дочекалися. Почався сміх. Запустився пілінгер. Показував пілінгер різні координати. Координати бігали як мілісекунди на секундомірі. Усі налякались. Трошки прийшовши до тями, знайомі почали складати апаратуру. Тарас подякував, попрощався. Трошки подумавши, Тарас вирішив скласти свій пілінгер. Тільки його пілінгер буде працювати трохи інакше. Минув тиждень. Тарас склав пілінгер. Минала 11:59 ночі. Тарас одівся, і пішов на «радіоаматорську прогулянку». Вийшовши з хати, він підняв догори довгу, та ізольовану від рук антену, та спостерігав за цифрами на екрані пілінгера. Вони показували потужність радіосигналу на частоті 66.6 МГц. Тарас зрозумів, в якому напрямку потрібно рухатись, троши походивши на всі 4 боки. Напрямок Тараса був на деякий ліс, в декількох км від домівки Тараса. Цифри все росли і росли. Тараса дивувало лиш одне: «Чому він все ще сміється? Адже вже 12:50…». Тарас йшов, не зупинявся. Раптом, цифри на екрані пілінгера забігали, як скажені. Екран погас. Мертва тиша навколо. Серце Тараса опинилося в шиї. Тарас оглянувся, і раптом, він побачив ззаду себе… На ранок Тараса не було вдома. Його батьки дуже захвилювались. Про все це дізнались й інші радіоаматори. Чули вони сміх навіть з інших материків. Цим зацікавилась навіть Наса (Nasa). Але й вона нічого не могла зробити. От і прозвали Вадима AD666. От і по сьогоднішній день ніхто не знає що це за сміх, де саме Вадим та Тарас, і що буде далі. Влада вирішила заглушити цю частоту, щоб ніхто не постраждав, і щоб не було всяких непорозумінь, проблем, тощо, вирішивши піти на джерело цього сміху. Але глушилки просто вимикалися на цій частоті. Усі склали руки… Я тільки одного не знаю, де все це було. Знаю, що в нашій області, а от де саме – не знаю…»

• - Мда… Страшнувато. – відповів я.
• - Правду кажеш. – казали хлопці.

Я поглянув на годинник. 11:58 ночі. «Хлопці, швиденько прокручуємо діапазони і спати. Бо радіоаматори вже напевно сплять.» Усі почали шукати приймачі. Я вже був готовий, і тому увімкнув приймач на довгі хвилі (ДВ).

-     Хлопці, а поруч з нами немає ніяких радіостанцій, ретрансляторів, чи чогось іншого? – запитав я.

-     Ні, а чому питаєш? – відказали хлопці.

Я витягнув штекер навушників із приймача, щоб усі чули радіо. Хлопці завмерли. Я почав крутити «Tuning» із досить високою швидкістю, звук був один й той самий. Цим звуком була тиша. Ніякого шипіння. Ніяких радіостанцій. Просто тиша. Крутивши, крутивши, докрутився до коротких хвиль (КВ), а саме до 50.0 МГц. Фон почав переходити в щось знайоме усім нам. Я тремтів. Дуже сильно тремтів. Я почав крутити далі. Дійшов до 55.0 МГц. Сміх було чути все більше і більше. Дійшов до 66.6 МГц. Сміх дуже виразно було чути. Ми зрозуміли,що ми поруч із джерелом сміху. Раптом, Роман крикнув: «Пора закінчувати з цим!!!». Він швидко взяв крону, взяв високовольтний трансформатор (9 В – 90000 В), та ще дещо. Трохи порахувавши, Роман почав мотати котушку. Потім ще дещо робив, з’єднував… Він натягнув дріт, який виконував роль антени. «Це буде план «Б» » – казав Роман, показуючи на антену. Він взяв крону, і графітні стержні, та почав утворювати електричну іскру. Це не допомогло. Сміх все ще був. «Приступаємо до плану «Б» » – крикнув Роман. Я зрозумів, що Роман хоче пустити високу та перемінну напругу в антену. Причому, частота струму дорівнювала 66.6 МГц. Ми з хлопцями вважали його ідею про антену та цей високий струм з частотою 66.6 МГц божевільною, але, все ж таки, спробувати варто. Роман під’єднав крону і ми почули не дуже приємний звук на 66.6 МГц. Через декілька секунд сміх пропав, фон також. Ми усі дружно зітхнули.

-     Сміх пропав! – сказав я.

-     О-о-о, та-а-а… -  сказав Роман.

-     Та ти в нас герой! – радісно кричали хлопці.

Більше сміху не було на цій частоті. Усі перевіряли це, навіть влада. Ні сміху, ні фону.

• - Це кінець! – сказав я.
• - Ні, не кінець… – пошепки та боязко сказав Роман (ми не почули).

Влада поклала цю справу в розділ «абсолютно секретно». Тільки штампу «Справа закрита» не отримала…

Минуло 2 місяці. Радіоаматори давно заспокоїлись на рахунок цього, і не перевіряють частоти. Влада ж «пасе» цю частоту. Ніхто не знає чому (ніхто взагалі не знає, що влада ще цим займається). Очевидно, що не просто так вони «пасуть» частоту. Одного разу людина, яка якраз і є в групі людей, які «пасуть» частоту прогулювалась по лісі, де й було джерело сміху. Присівши, щоб відпочити, та дещо обчислити на ноутбуці за допомогою калькулятора, він побачив, що результат не схожий на правильний, і повторив обчислення, результат був ще іншим. Пізніше ще, і ще… А ще пізніше, результат був «У-у-у-га-г-га-га». Чоловік завмер. Через декілька секунд він уже біг, як скажений, рятуючи своє життя. Добравшись до своїх колег по роботі, сказав: «Все тільки-но почалося… Нам потрібно перейти на інший діапазон!».

—далі буде—